Борошномельні підсумки четвертого «воєнного» маркетингового року

Ось вже чотири повні маркетингові роки йде війна... Підведення підсумків року у війну вже стає повсякденною справою, і це лякає. Ніхто не очікував, що все триватиме так довго і кінця поки не видно. Безумовно, наш народ (ті, хто не залишив країну) згуртувався і продовжує боротися. У тому числі й борошномели України ведуть бої без зброї для забезпечення продовольчої безпеки України.

Про бої - це не фігура мови: знищення інфраструктури ворогом безпосередньо позначається на роботі млинів. Практично всі підприємства придбали генератори, які дають змогу не зупиняти виробництво в моменти знеструмлення. Але не всі великі підприємства, потужністю 500 і більше тонн переробки на добу, можуть собі це дозволити – споживання близько 2 МВт на годину можуть забезпечити генератори за ціною півмільйона доларів. У такому становищі опинився, наприклад, Новопокровський КХП після прильоту по підстанції 4 березня 2026 року. Але до цієї дати прифронтове підприємство виробило 28470 тонн борошна. А це практично стільки ж, скільки за весь минулий МР.

В умовах війни млини, що є учасниками Спілки «Борошномели України», змогли утримати сумарне виробництво борошна на рівні минулого року. Це при тому, що 4 з них знаходяться у прифронтовій зоні. А дві найбільші - «Столичний Млин» та «Дніпромлин» - знаходяться у найбільших українських містах, які зазнають постійних масштабних обстрілів ракетами та БПЛА.

У таких чи схожих умовах перебувають усі українські виробники борошна, але не всі можуть протистояти нинішнім реаліям, які є результатами агресії дикого сусіда. До цих реалій належить і різке зменшення чисельності населення - за час війни населення України, за найоптимістичнішими розрахунками. зменшилось на третину.

Все це спричинило те, що частині млинів довелося зменшити виробництво борошна через неможливість реалізації готової продукції. Не всі змогли впоратися і частина підприємств просто зупинилася. Хочу ще раз наголосити, що члени Спілки «Борошномели України» вистояли і не знизили обсяги виробництва, незважаючи на те, що їх також не оминули всі проблеми галузі.

Однак навіть успішні підприємства не змогли, та й не могли б вплинути на різке зменшення можливостей вивезення продукції на зовнішній ринок. Транспортна логістика, що раніше була важливим елементом зовнішньоторговельної діяльності, нині стала її найважливішим елементом. Це стосується всіх, а надто аграрної галузі.

Після 2022/23 МР, коли всі країни ЄС прийшли нам на допомогу та відкрили свої ринки, Україна змогла збільшити зовнішні відвантаження вище за передвоєнний рік. І думалося нам, що далі буде ще краще.

Проте ейфорія у наших західних друзів пройшла. Як то кажуть, «дружба дружбою, а гроші нарізно». Спочатку протести селян, потім дії державних органів. Зрештою, ми повернулися до того, від чого пішли: до квот на аграрну продукцію та продукти переробки. До цього часу майже дві третини експортованого борошна йшло до країн ЄС, третина - до Молдови і зовсім трохи - морем через Румунію. Щось навіть вдавалося відправити через наші порти. І тут квоти! А потім і призупинення роботи наших портів!

Одне «тішить», закриття портів призвело до зростання цін на світовому ринку, Але! до різкого зниження цін на зерно усередині країни. Що, звичайно, зіграло на руку переробникам. Станом на 27 липня середня ціна 1 тонни пшениці 2 класу знизилася з 10500 гривень до 7500 і продовжувала знижуватися.

Як і в минулі три роки, борошномели нівелювали зростання логістичних витрат та зниження рентабельності експорту збільшенням відвантажень дрібнофасованої продукції

У разі відвантаження дрібнофасованої продукції собівартість збільшується на $20-$40 на тонну продукції. Ці витрати включають і збільшення транспортних витрат. Але ціна експортованої продукції значно вища, як вища і маржинальність.

В деякі місяці різниця сягала $65 за одну тонну відвантаженого борошна, що є дуже хорошим результатом для підприємств. І якщо у 2024/25 МР відзначилися не лише лідери загальноукраїнського рейтингу, то минулого року, в основному, це найбільші виробники.

Як і в загальному рейтингу виробників, в ТОП експортерів дрібнофасованого борошна попереду з великим відривом знаходиться Вінницький КХП №2 – майже 7000 тонн або близько 40% від усього обсягу експортованого підприємством борошна. У другого учасника рейтингу – Калуського КХП - частка дрібнофасованих поставок хоч і нижча (24,2% від експортного обсягу підприємства), але також є дуже непоганою.

Найкраще з цього списку співвідношення дрібнофасованих поставок до загального обсягу експорту у підприємства «Рівне Борошно» – майже 62%. Це підприємство не один рік входить як до найбільших виробників борошна, так і до найбільших експортерів цієї продукції.

Найкраще підприємство галузі вже багато років – це «Вінницький КХП №2». Якщо у другого в рейтингу підприємства, «Столичний млин», є поряд найбільший український мегаполіс, з населенням близько 3,7 млн. осіб і відомий споживачам великих обсягів борошна – «Київ хліб», то лідер не має поряд великих споживачів його продукції. І великим містом Вінницю назвати важко, як і решту найближчих населених пунктів. Проте Вінницький КХП №2 щороку виробляє і реалізує понад 100 000 борошна. Це результат самовідданої роботи колективу підприємства та, головне, його генерального директора Андрія Позднякова. Важко переоцінити професіоналізм цього керівника, а краще просто брати приклад і спробувати запозичити досвід.

На даний момент важко сказати, як складеться для галузі поточний маркетинговий рік. Судячи з нинішньої ситуації та прикладу попередніх років, можна зробити деякі висновки: якщо не прийде кардинальних змін (закінчення війни), то продовжиться зниження чисельності населення. Разом зі зміною трансформації раціону або, інакше кажучи, зрушенням у споживчій поведінці населення України, падатиме споживання хлібобулочних виробів та макаронних виробів з м'якої (української) пшениці. До кінця війни нічого доброго не передбачається і у зовнішній торгівлі борошном. Як наслідок – зниження виробництва переробних підприємств. Лідери галузі, особливо присутні у вищенаведеному рейтингу, навряд чи зменшать свої показники. Тоді як решті млинів доведеться або знизити обсяги виробництва або взагалі зупиниться. Не слід також забувати про кадровий голод та проблеми з логістикою, у тому числі й постійне збільшення транспортних витрат.

Сподіваємося, що все буде не так погано і нинішній рік стане якщо не проривним, то хоча б стабілізаційним. І не забуватимемо, що основна надія у нас на ЗСУ, на тих, хто зараз на передньому краї бореться за наше найкраще майбутнє, ризикуючи своїм життям. Дай Бог їм усім удачі, Перемоги та залишись живими!

Слава Україні!

Все буде Україна!

Україна понад усе!

Сакіркін С.В.

Спілка "Борошномели України"